Зустріч з Українськими військовими

18го грудня я їхав до Львова у потязі і мені пощастило зустрітися з трьома  солдатами,які їхали додому ,з зони бойових дій, на відпустку. Всі троє були з Хмельницького і всі троє служать на самохідній артилерії національної Гвардії України.

У солдат у квитках не були передбачені місця з постіллю,тож щоб хоч якось відпочити вони попросили у провідника подушку але той відмовився і почав грубо на них відзиватися. Авжеж такий стан речей обурив бійців , бо ясно що діло не в постіллі ,а у відношенні до солдатів які вже дев*ять місяців боронять країну! Кажуть ,що їм довелося і в гірших умовах спати, спочатку  на полігонах на залізних пружинах без матрасів , потім на фронті на землі й на болотах, з їх слів «Головне що в теплі та не на снігу» .Солдати розповідають,що все що мають на собі і в бойових умовах ,все передають волонтери за допомогою небайдужих людей. Від трусів до військової амуніції,від їжі до питної води,від шкарпеток до прального порошку – все надходить від волонтерів.  Розповідали,як одного разу їхня рота була представлена  під час візиту президента на схід країни, тоді видали новісіньку нац.гвардійську форму,показали президенту та ЗМІ , а коли це урочистий захід закінчився то весь новий одяг забрали… До речі, під час поїздки солдати продовжували доглядати за своїм зовнішнім виглядом  та пришивали нашивки на форму. Дуже сильно дякували всім небайдужим людям, кажуть що всі намагаються допомогти хоч якось ,навіть коли в них всього вдосталь і вони нічого не потребують. Один з них розповів випадок,як ,у їх рідному місті Хмельницькому, на вокзалі до них підійшла старенька бабуся і почала діставати з гаманця грощі , бійці не хотіли й брати тих грошей бо мали свої і не бачили причин для чого брати ті гроші. Їм дуже приємно наскільки ж сильно люди переймаються їхньою долею.

Всі троє мають сім*ї , на трьох мають семеро діточок, двох з них призвали на службу на 45 діб,третього на 10 діб але вже дев*ять місяців як вони знаходяться більше часу у зоні бойових дій ніж вдома. Також треба сказати,що двом артилеристам дали на відпочинок 15 днів,а  їх побратиму ,як вони його завали «медицина», дали 30 діб у відпустку.  Один з них навіть і не казав своїм дітям про те що вертається додому ,щоб влаштувати такий собі сюрприз.

Одному з них довелося розвантажувати транспорти з вантажом 200,українських військових,які полегли у жорстоких бойових зіткненнях. Розповідає що не передати наскільки ж це жахливо тримати сімнадцятирічну дитину ,яка  вже ніколи на відкриє очі, у цинковому гробі  і віддавати родичам. Розповідає наскільки ж жахливо бачити те як це тяжко переносять родини загиблих. Страшно що у формально мирний час гине молодий цвіт нації через політичні ігри.  У свою чергу мені боляче ще й за живих солдатів,до яких багато людей ставиться неналежним чином, ці люди бачили смерть ,вони відчували цей смертельний і холодних подих долі. Гадаю іноді одного щирого «Дякую» достатньо щоб підтримати бійців. Бо до війни він ,звичайний водій маршрутного таксі, а тепер з усіма іншими,які стоять як один, захищає країну!

З нашої розмови найбільше я запам*ятав такі слова одного з них : «Україна Велика» . Вражає що ці хлопці весь час тримаються з гумором та величезним оптимізмом, їх вже нічим не злякати. Хоча й дуже шкода у яких умовах їм доводиться зустрічатися з ворогом ,відчуваючи що у будь який момент можна загинути. Бо ніхто не знає ,чого очікувати від наступного дня, а вони з величезним завзяттям і далі чекають на відправку у зону бойових дій, вражає наскільки ж сильних український бойовий дух!

Про стрілянину на  день нашої розмови (18.12.2014)  сказали,що дійсно стріляти стали менше ,навіть у одній з найгарячіших точок конфлікту – у Донецькому аеропорті,лунає менше пострілів. Але вони вже не мають ніякої довіри до іншої сторони. Кажуть ,що у хвилини війни краще розумієш та цінуєш кожні миті життя. Зі  слів «медицини» : зранку прокинувся і вже добре,вперед до бою!

До таких людей прокидаються різні почуття але перш за все я відчував повагу та гордість до них  і навіть радів що мав можливість поспілкуватися українськими супергероями нашого часу. 

                   20.12.2014.
          Павло Гребенніков